Підводна серверна кімната з видом на океан через ілюмінатор, де плавають риби.
Підводні дата-центри — новий крок у розвитку енергоефективних технологій зберігання даних

Уявіть дата-центр, який не стоїть у промисловій зоні чи серед степів біля високовольтних ліній, а спочиває глибоко під водою, охолоджуючись природними течіями океану. Звучить як фрагмент із науково-фантастичного фільму, але в Китаї така ідея вже стала реальністю. Там вперше у світі запущено комерційний підводний центр обробки даних — проєкт, що може змінити уявлення про те, якими будуть дата-центри майбутнього.

Це не просто технічний експеримент. Китайські інженери прагнуть вирішити одну з головних проблем сучасних дата-центрів — величезне енергоспоживання, яке йде на охолодження серверів. У традиційних центрах саме системи кондиціонування та вентиляції можуть споживати третину або навіть більше всієї електроенергії. Підводний підхід пропонує альтернативу: використати температуру океану як природний радіатор, зменшуючи витрати на охолодження до мінімуму і роблячи інфраструктуру більш екологічною.

Підводний дата-центр як інженерне досягнення

Новий комплекс побудовано біля узбережжя китайського острова Хайнань. Величезна герметична капсула вагою понад тисячу тонн занурена на дно на глибину кількох десятків метрів. Усередині неї — сотні серверів, що працюють у повністю ізольованому середовищі. Зовнішня оболонка виконана зі спеціального металу із захистом від корозії, а тепло від серверів відводиться безпосередньо у воду. Енергію об’єкт отримує з офшорних вітрових електростанцій, що робить його ще більш «зеленим».

Ця ідея не нова: кілька років тому Microsoft уже тестувала підводну капсулу в рамках проекту Natick біля берегів Шотландії. Тоді експеримент показав, що сервери в морському середовищі працюють стабільніше, ніж на суші, адже немає перепадів температури, пилу чи впливу людини. Однак китайці першими наважилися масштабувати рішення — не як лабораторну перевірку, а як діючу комерційну інфраструктуру.

Порівняння зі звичайним дата-центром

Традиційний центр обробки даних — це величезна будівля з системами електроживлення, охолодження, пожежогасіння та резервування. Кожен сервер споживає енергію, виділяє тепло, і щоб запобігти перегріву, повітря постійно циркулює крізь ряди стійок. У великих центрах системи кондиціонування можуть займати до половини площі й споживати колосальні обсяги електроенергії. Для зменшення витрат оператори будують комплекси у холодних регіонах або поруч із гідроелектростанціями, але навіть там енерговитрати залишаються значними.

Підводний центр фактично використовує саму природу як безкоштовну систему охолодження. Холодна морська вода відбирає тепло від корпусу, що дозволяє знизити витрати на електроенергію до 90 %. При цьому стабільність температури робить роботу серверів рівномірною, а відсутність пилу й людей мінімізує ризик відмов. З іншого боку, саме ізоляція створює і головні складнощі — обслуговування. Якщо в звичайному дата-центрі інженер може просто відкрити шафу й замінити компонент, то під водою для цього потрібна ціла операція з підйомом модулів або використанням спеціальних ліфтів і роботів.

Переваги та виклики підводної технології

Переваг у такого підходу чимало. Енергоефективність — головна з них: більшість споживаної енергії йде безпосередньо на роботу серверів, а не на охолодження. Також підводні комплекси не займають землі, що особливо важливо для густонаселених регіонів, і можуть бути ближчими до прибережних мегаполісів, де концентрується попит на обчислювальні ресурси. Крім того, ізольоване середовище забезпечує кращу стабільність і меншу кількість відмов — у тестах Microsoft кількість поломок була у вісім разів меншою, ніж у наземних дата-центрах.

Та водночас є й серйозні виклики. Обслуговування й оновлення обладнання під водою — надзвичайно складне й дороге завдання. Будь-яка заміна потребує підняття модуля на поверхню або втручання спеціальної техніки. Не до кінця зрозумілим залишається й екологічний вплив: навіть якщо тепло, що виділяється серверами, незначне, воно може впливати на морську екосистему при масштабуванні таких центрів. Ще один ризик — безпека. У водному середовищі можуть виникати нові типи загроз, зокрема акустичні або електромагнітні впливи, які здатні порушувати роботу обладнання.

Чи стане підводне майбутнє масовим

Підводні дата-центри, скоріше за все, не замінять традиційні, а стануть їхнім доповненням. Основна інфраструктура зберігатиметься на суші, де легше розширювати й обслуговувати системи. Але для специфічних сценаріїв — наприклад, у прибережних регіонах, де потрібна висока щільність обчислень при мінімальних енерговитратах, або для штучного інтелекту та великих мовних моделей, що потребують постійного навантаження — підводні рішення можуть стати оптимальними.

Китайський проєкт показує, що ідеї, які ще нещодавно здавалися футуристичними, вже переходять у практичну площину. Якщо технологію вдасться довести до промислових масштабів, дата-центри майбутнього можуть переміститися не в небо, а під воду — туди, де стабільна температура, нескінченні ресурси для охолодження та новий простір для інновацій.

Можливо, саме так виглядатиме наступний етап еволюції цифрової інфраструктури: не просто ефективніші серверні зали, а цілі підводні «хмари», що працюють на відновлюваній енергії та майже не впливають на довкілля. І якщо сьогодні це лише експериментальна ініціатива, то завтра — новий стандарт, який визначатиме, яким буде Інтернет у майбутньому.